ПОНЕДІЛОК, 12 ТРАВНЯ - ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ'Я: ПРАЦІВНИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В ЦЕНТРІ

12-16 ТРАВНЯ - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я "ІННОВАЦІЇ ДЛЯ СТІЙКОСТІ: ФОРМУВАННЯ СТАЛОГО МАЙБУТНЬОГО"

Медичні працівники – це опора системи охорони здоров’я, люди, які щодня рятують життя, часто жертвуючи власним добробутом. В умовах криз, пандемій та військових конфліктів навантаження на них зростає до критичних рівнів, а їхнє психічне здоров’я стає під загрозою. Хронічний стрес, емоційне вигорання, тривожність та депресія – це лише частина викликів, з якими вони стикаються. Чи впізнаєте себе, якщо у вас є наступні думки: «Куплю ліки за власний рахунок для пацієнта, бо він не може собі дозволити…», «Не можу заснути, сумніваюсь у призначенні ліків…», «Я втратив пацієнта, членів родини заспокоював, сам тепер не можу стабілізуватися…», «Зараз розберу завали по роботі і потім вже точно відпочину…». Важливо говорити про цю проблему відкрито, адже психічне здоров’я медичних працівників безпосередньо впливає на якість медичної допомоги, безпеку пацієнтів та загальну ефективність системи охорони здоров’я в Україні.

Медичні працівники посідають чи не перше місце серед спеціальностей з високим ризиком емоційного вигорання. За різними джерелами, від 20% до 75% медпрацівників перебувають у цьому стані. Дослідження організації Mental Health America (червень-вересень 2020 року) виявило, що емоційне і фізичне виснаження було найпоширенішою відповіддю стосовно змін у самопочутті медичних працівників (82%), за ним ішли проблеми зі сном (70%), фізичне виснаження (68%) і пов’язані з роботою страх та непевність (63%). Більше половини медпрацівників зауважили зміни в апетиті (57%), фізичні симптоми, як-от головний біль чи біль у животі (56%), та сумніви щодо майбутньої кар’єри (55%). Значно зросла втома від співчування іншим (52%). Те саме дослідження показало, що лікарі не отримують достатньої емоційної підтримки (39%), а ще рідше – медичні сестри (45%).

Лікарі та медсестри, психологи, керівники медичних закладів та інші працівники медичної галузі не застраховані від вигорання, яке являє собою поєднання виснаження, цинізму та уявлення про неефективність, що виникає внаслідок тривалого стресу на роботі. Фактично, працівники системи охорони здоров’я відчувають вигорання набагато частіше, ніж працівники інших професій.

Синдром професійного вигорання (Burn out синдром) (СПВ, або БС), включений до переліку Міжнародної класифікації захворювань та згідно з роз’ясненням ВООЗ, слід пов’язувати виключно з професійною діяльністю. Наведений розлад описують як «хронічний стрес на робочому місці, з яким своєчасно не впоралися» (ВООЗ, 2019).

Професійне вигорання – це стан психічного та фізичного виснаження, який виникає внаслідок тривалого стресу, перевантаження та невдоволеності на роботі. Це може виявлятися в емоційному виснаженні, відчутті втрати ентузіазму та мотивації, а також відчутті безсилля та безнадійності. Люди, які стикаються з професійним вигоранням, втрачають інтерес до своєї роботи, мають низьку працездатність, відчувають великий рівень стресу та втоми. Термін «вигорання» запровадив Герберт Фройденбергер 1974 року у своїй роботі «Вигорання персоналу».

Взаємодія медичного працівника та пацієнта – це однозначно взаємовплив один на одного, де обидві сторони, як задоволені, так і незадоволені тим, що відбувається, в тому числі один одним. Спеціаліст реагує на своїх пацієнтів точно так само, як пацієнт на нього. Це вічні «гойдалки» професійного життя.  Світовий банк презентував в МОЗ України минулорічне дослідження USAID первинної медичної допомоги. Його проводили у трьох фокусах: пацієнта, сімейного лікаря, керівника закладу, в якому отримали декілька тривожних сигналів. Понад 70% лікарів відчувають симптоми професійного вигорання. Самий високий суїцидальний ризик у психіатрів, офтальмологів, анестезіологів, стоматологів (Каплан, Седок, 1994, 2012). Рівень самогубств серед лікарів удвічі вищий, ніж середній показник поміж інших професій, у тому числі навіть серед військових (40 на 100 тисяч населення). Серед медичних сестер захворюваність на психічні розлади вища, чим серед лікарів (BorriII, 1996). Американські дослідники вважають на сьогодні професію лікаря найбільш стресогенною (P. Anderson 2018).

Європейський досвід з покращення психічного здоров’я, зменшення кількості випадків відсутності на роботі через захворювання та позитивний вплив на продуктивність та економічні результати завдяки переосмисленню клінічного робочого середовища, яке сприяє психічному здоров’ю, постає у вигляді Глобального договору про працівників галузі охорони здоров’я та догляду. Працівникам медичної галузі та догляду потрібні безпечні, здорові, сприятливі та гідні умови праці. Документ містить рекомендації щодо захисту працівників охорони здоров’я та догляду і гарантування їхніх прав,  а також щодо сприяння та забезпечення гідної праці, вільної від расової та всіх інших форм дискримінації, забезпечення безпечного та сприятливого середовища для практики. Ці рекомендації базуються на широкому спектрі чинних міжнародних конвенцій, документів, договорів та резолюцій, починаючи від прав людини, трудових прав, гуманітарного права та інших договорів до декларацій Організації Об’єднаних Націй, Глобального кодексу практики ВООЗ щодо міжнародного набору медичного персоналу та Глобальної стратегії ВООЗ щодо людських ресурсів охорони здоров’я на 2016-2030 роки. Основними  міжгалузевими принципами стають:

-         права людини – повага, захист та реалізація прав медичних працівників є невід’ємною для захисту прав усіх людей, пов’язаних зі здоров’ям. Це стосується як медичних працівників, так і населення;

-         участь – забезпечення того, щоб повний спектр медичних працівників та працівників догляду, їхніх представницьких асоціацій та/або організацій, включаючи тих, що обслуговують сільські, віддалені та інші недостатньо обслуговувані громади, були залучені до процесу розробки законів, нормативних актів та політики, які стосуються їх, та до інших відповідних процесів прийняття рішень;

-         рівність – рішучість виконувати зобов’язання перед медичними працівниками та працівниками догляду всюди, включаючи тих, хто обслуговує людей у​​найбільш віддалених громадах;

-          права медичних працівників та працівників догляду, а також права їхніх пацієнтів та інших осіб, які перебувають під їхньою опікою, часто найдальші від реалізації. Тільки завдяки тому, що уряди сприяють та захищають добробут і права працівників, медичні працівники та працівники догляду можуть повністю служити своїм громадам;

-         гендерно-трансформаційний підхід – визнання проблем дискримінації, безпеки та рівних пільг, серед інших, які виключно або непропорційно впливають на жінок, які працюють у галузі охорони здоров’я та догляду, які становлять більшість працівників охорони здоров’я та догляду в усьому світі, включаючи оплачувані та неоплачувані посади;

-         прозорість та підзвітність – забезпечення відкритих та доступних процесів, взаємна підзвітність сторін;

-         міжнародна співпраця – як нагадав нам COVID-19, ніхто не в безпеці, якщо всі не в безпеці;

 «Особливо після пандемії COVID-19 існує моральний обов’язок вирішити давню кризу вигорання, виснаження та моральної шкоди в секторі охорони здоров’я, захищаючи гідну працю, покращуючи умови роботи та усуваючи корінні причини проблем психічного здоров’я серед наших працівників» (Джим Кемпбелл, директор ВООЗ з питань медичних працівників).

Медичні працівники потребують навичок, ресурсів, гарантій зайнятості, адекватної та регулярної оплати праці, а також безпечного, здорового та сприятливого середовища, яке дозволяє їм надавати шанобливу, якісну допомогу пацієнтам. Безпечне надання медичної допомоги неможливе без належної освіти, нагляду та впровадження відповідних практик профілактики та контролю інфекцій, щоб медичні працівники та працівники догляду могли захистити себе, пацієнтів та свою громаду. Крім того, не можна забувати про ширше значення значної частки жінок, які складають медичний та доглядовий персонал. Забезпечення безпеки від сексуальних домагань та гендерно зумовленого насильства, а також захист прав медичних працівників та працівників догляду має не лише вирішальне значення для забезпечення права на користування найвищим досяжним стандартом здоров’я кожного, але й є важливим елементом досягнення гендерної рівності та прав жінок (Резолюція Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я WHA 75.17).

  У всьому світі працівники охорони здоров’я висловлюють свою думку щодо того, як вимоги на робочому місці та дефіцит ресурсів впливають на їхнє психічне здоров’я та благополуччя.

ВООЗ розробила рекомендації для первинної профілактики синдрому емоційного вигорання у медичних працівників:

-         уникнення занадто високих вимог до людей, які допомагають іншим людям;

-         забезпечення рівномірного розподілу задовільних завдань між співробітниками;

-         навчання персоналу тайм-менеджменту та прийомам релаксації;

-         зміна роботи, що викликає надмірне напруження;

-         заохочення утворення груп підтримки;

-         наявність неповного робочого часу;

-         дати можливість працівникам брати участь у прийнятті рішень, які впливають на умови праці.

Для запобігання професійного вигорання використовують різні підходи:

-         орієнтований на особистість: удосконалення комунікативних навичок шляхом активних методів навчання (соціально-психологічний тренінг, ігри); вивчення ефективних стилів спілкування та вирішення конфліктів; тренінги, що стимулюють мотивацію до саморозвитку, особистісного та професійного зростання; методи саморегуляції (природні методи саморегуляції організму); формування позитивних емоцій (сміх, гумор; роздуми про приємне, красиве; розгляд фотографій з дорогими людьми певних кольорів, приємні людині картинки); дотримання режиму сну, відпочинку та харчування; певна фізична активність (зарядка);  свіже повітря.

-         соціальні: пошук нових інтересів, не пов'язаних з професійною діяльністю;  культурно-розважальні програми (кіно, театри, музеї, виставки); профілактичні та психотерапевтичні (управління власним диханням, управління м'язовим тонусом і рухами, самонавіювання, Арт-терапія та інші.).

-         тренінги: програми та групи підтримки, орієнтовані на особистісну нормалізацію самооцінки, впевненості, соціальної сміливості, емоційної стійкості, формування стресостійкості, оволодіння методами саморегуляції, Балінтовські групи, групи рівних, заходи, спрямовані на зміну робочого оточення, особистісна психологічна підготовка фахівців ще на рівні навчання у ВНЗ.

За даними МОЗ України, на кінець минулого року пошкоджено 1 468 медичних закладів, зруйновано вщент – 193, є травмовані та загиблі медичні працівники, лікарі та медичні сестри працюють понаднормово, в умовах мультизадачності та постійного пошуку рішень за обмежених ресурсів. Вигорання не є проблемою окремого працівника. Воно впливає на пацієнтів, медичну установу і всю галузь охорони здоров’я. У медичних закладах погіршується якість послуг та збільшується кількість лікарських помилок, припиняється професійний розвиток медичного персоналу, порушуються взаємовідносини у трудовому колективі. Відповідно, пацієнти отримують неякісні послуги, а подекуди –  «застарілу» і неефективну медичну допомогу. Проблема професійного вигорання негативно впливає на загальну організаційну культуру і моральний дух медичної спільноти, порушує ефективність розподілу ресурсів, підриває довіру громадськості до системи охорони здоров’я загалом (ЦГЗ, 2025).

Внесок медичних працівників сьогодення – неоціненний. Вони щодня боряться не лише за фізичне здоров’я пацієнтів, а й за власну витривалість і силу духу. Дякуйте їм за мужність, за людське тепло та професіоналізм.

Медичні працівники, пам’ятайте: ваша сила – у вашому здоров’ї, і це включає емоційний стан. Дбайте про себе так само, як ви дбаєте про інших. Війна приносить випробування, але вона не може зламати ваш дух. Звертайтеся за підтримкою, говоріть про свої емоції, знаходьте час для відпочинку.

Ви не самі – ми разом у цій боротьбі. 

Наталія СУПРУНЕНКО, в.о. керівника Центру психічного здоров’я КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», клінічний психолог, психотерапевтка