АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ

е стійке підвищення систолічного артеріального тиску та/або діастолічного артеріального тиску, що підтверджується при повторних вимірюваннях артеріального тиску (АТ) (не менше ніж 2-3 рази у різні дні протягом 4 тижнів).

Артеріальну гіпертензію діагностують у разі постійного підвищенні рівня артеріального тиску (АТ):

-      більше 140 мм рт. ст. (систолічний АТ);

-      більше 90 мм рт. ст. (діастолічний АТ).

Етіологія. Первинна (есенціальна) АГ – це підвищення АТ за відсутності очевидної причини його підвищення (85–95% випадків); або вторинна (симптоматична) – це АГ, причина якої може бути виявлена (напр. хронічна хвороба нирок, тиреотоксикоз, надмірне вживання знеболюючих тощо).

Класифікація АГ за рівнем АТ: 

-     1 ступінь (м’яка АГ) – САТ 140–159, ДАТ 90-99 мм рт. ст.;

-     2 cтупінь (помірна АГ) – САТ 160–179, ДАТ 100-109 мм рт. ст.;

-     3 ступінь (тяжка АГ) – САТ > 180 мм рт. ст., ДАТ > 110 мм рт. ст.

Симптоми. Перший час АГ може протікати безсимптомно, але надалі можуть з’явитися скарги на головний біль, особливо зранку, запаморочення, шум у вухах, втома, носові кровотечі. Важка АГ може викликати ураження органів-мішеней: серця (ІХС, інфаркт міокарда, серцева недостатність), мозку (інсульт, енцефалопатія), нирок (ХНН), сітківки ока (ангіопатія), раптову смерть.

Діагностика. Включає в себе вимірювання артеріального тиску вдома(краще це робити зранку та ввечері протягом 14 днів) та у кабінеті свого сімейного лікаря та/або лікаря терапевта. Додатково використовуються лабораторні аналізи(рівень калію та натрію, креатинін, сечовина, холестерин, ЛПНЩ, ЛПВЩ), ЕКГ, ехокардіографія, УЗД ОЧП та/або нирок, дослідження очного дна, МРТ головного мозку тощо.

Лікування. Перш за все лікування розпочинається з модифікації способу життя, що включає в себе відмову від шкідливих звичок, нормалізацію маси тіла, дозоване фізичне навантаження. Надалі лікарем визначається доцільність призначення груп фармакологічних препаратів. Лікування необхідно починати якомога раніше і проводити його постійно, як правило, все життя. Поняття «курсове лікування» для антигіпертензивної терапії неприйнятне. Схема лікування має бути простою, по можливості — за принципом «одна таблетка на день». Це збільшує кількість хворих, що реально лікуються, і, відповідно, зменшує кількість тих, які припиняють лікування.        Починати антигіпертензивну терапію рекомендовано двома лікарськими засобами, при цьому слід надавати перевагу фіксованим комбінаціям в одній таблетці. Можливі комбінації:

-    інгібітор АПФ + антагоніст кальцію;

-    інгібітор АПФ + діуретик;

-    блокатор рецепторів ангіотензину ІІ + антагоніст кальцію;

-    блокатор рецепторів ангіотензину ІІ + діуретик.

За відсутності ефекту від фармакотерапії першого кроку рекомендована потрійна комбінація препаратів:

-     інгібітор АПФ+антагоніст кальцію + діуретик;

-     блокатор рецепторів ангіотензину ІІ + антагоніст кальцію + діуретик.

При резистентній АГ до фіксованої комбінації препаратів додають спіронолактон (25-50 мг) або інший діуретик чи бета-адреноблокатор. Корекцію фармакотерапії необхідно провести не пізніше, ніж через 2 тижні після її призначення. У подальшому контролювати стан хворого слід кожні 1-2 тижні, а після стабілізації АТ – кожні 3-6 місяців.

Анна КАРПОВА, лікар-терапевт терапевтичного відділення КНМП «Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т.Богаєвського»