11 квітня – Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона
Хвороба Паркінсона – це хронічне нейродегенеративне захворювання ЦНС, що повільно прогресує. Воно зумовлене дегенерацією дофамінергічних нейронів у компактній частині чорної речовини.
Пусковий фактор, що запускає процес руйнування клітин мозку.Досі залишається до кінця нез’ясованим той
Симптоми захворювання
Всі клінічні ознаки хвороби Паркінсона можна розділити на моторні та немоторні. Основними та найпомітнішими є порушення рухової сфери. За міжнародними критеріями для синдрому паркінсонізму характерні брадикінезія в поєднанні не менш ніж з одним із симптомів: м’язова ригідність; тремор спокою та постуральна нестійкість
Брадикінезія – це сповільнення рухів, в першу чергу зменшення їх амплітуди, швидкості, кількості; порушення динаміки рухової і психічної активності. При цьому ми спостерігаємо «шаркаючу» ходу, рідке мигання, збідніння міміки, тиху мову, зміну почерку.
Ригідність – скутість. Внаслідок порушується постава: людина стає згорбленою, руки притиснуті до тулуба, ноги напівзігнуті. Скутість м’язів рук, ніг, може супроводжуватися болем. Порушення постави та утруднення утримування рівноваги стоячи та при ході виникають на пізніх стадіях.
Іншим симптомом є тремтіння рук. Причому значна частина людей, а іноді й лікарів, помилково вважають тремтіння основним симптомом. Тремтіння – один із основних, але не обов’язковий симптом. Характерним є тремтіння у стані спокою, що зникає або виразно зменшується при рухах – на відміну від простого старечого тремтіння, яке з’являється при рухах, не турбує у спокійному стані і, як правило, не потребує лікування.
З появою утруднення у руховій сфері можуть з’явитися такі порушення, як депресія, апатія, порушення сну, а за відсутності необхідної корекції наростають проблеми з пам’яттю. Знижений настрій, байдужість до себе та оточуючих, зниження уваги та здатності вирішувати проблеми часто є більш інвалідизуючими чинниками, ніж основні рухові прояви хвороби. Почувши діагноз, пацієнти самостійно і зовсім необгрунтовано ізолюють себе від суспільства.
Існують інші нерухові прояви хвороби: сальність шкіри, посилене слиновиділення, закрепи, зниження артеріального тиску та інші.
Ранніми неспецифічними ознаками хвороби Паркінсона є загальна слабкість, ригідність м’язів, відчуття сповільненості і порушення виконання звичних щоденних рухів – одягання, вживання їжі, гоління, закрепи, зміни особистості (депресія, тривожність), уповільнене мислення, коливання настрою.
Як правило, захворювання починається поступово, його сам пацієнт часто не помічає.
Перші ознаки хвороби
Родичі й близькі помічають зміни в зовнішньому вигляді чи повсякденній поведінці: однобічний тремор однієї кінцівки; зміна почерку (мікро- та макрографія); нечасте кліпання, беземоційний вираз обличчя; сповільнення рухів, ходи; збіднення невербальних комунікативних функцій (кивання головою, жестикуляції)
Характерна особливість, притаманна людям із хворобою Паркінсона – максимальне пригнічення зовнішніх проявів власних емоцій («замаскована особистість»). Основними рисами цього типу є консерватизм, обов’язковість, упертість, прагнення до лідерства з формуванням певної ворожості у ставленні до потенційних конкурентів чи перебільшення категорій педантичності, порядку, чистоти, пунктуальності, правдомовності тощо.
Лікування
Хвороба Паркінсона продовжує залишатися в когорті невиліковних. Основним завданням при лікуванні є покращення якості життя хворих. Сучасна медицина має багато методів покращення стану хворого. У разі вчасного діагностування, відповідно, призначення адекватного лікування, пацієнти із хворобою Паркінсона можуть тривалий час продовжувати активне життя.
Всі існуючі методи лікування пацієнтів з хворобою Паркінсона можна розділити на наступні: медикаментозна терапія, психотерапія, лікувальна фізкультура, хірургічне лікування.
Основу комплексної терапії складає медикаментозне лікування, що має бути безперервним і пожиттєвим. На сьогодні є досить велика кількість ліків, які використовуються при лікуванні хвороби Паркінсона.
Правильну схему лікування може призначити невролог. Також варто звернутися до центру з лікування хворих на хворобу Паркінсона. У складних випадках пацієнтів консультують професори чи доценти кафедри нервових хвороб ПДМУ.
Лікування хвороби Паркінсона доволі складне. Кожен пацієнт потребує індивідуального підходу, індивідуальної дози. Лише досвідчений лікар може підібрати правильну схему лікування, тому в жодному разі хворий не повинен самостійно «призначати» собі ліки чи відміняти їх прийом. Часто хворому необхідно пройти курс стаціонарного лікування, щоб встановити чіткий діагноз та підібрати оптимальну схему терапії. Необхідно пам’ятати, що зменшення дози препарату або відмова від лікування провокують загострення хвороби. Передозування протипаркінсонічних ліків теж дає негативні наслідки, що проявляються, насамперед, появою насильницьких мимовільних рухів.
Також в лікуванні хвороби Паркінсона використовують симптоматичні засоби, оскільки у таких хворих часто виникають порушення сну, депресія, затримка сечі, закрепи, біль та інші так звані «немоторні розлади». Усі ці симптоми піддаються медикаментозній корекції.
Постійний прийом ліків є основою лікування хвороби Паркінсона. Та без психологічної допомоги, лікувальної фізкультури, трудотерапії, правильної організації свого часу, раціонального повноцінного харчування їх ефект буде недостатнім.
Ольга Лебідь, лікар-невропатолог поліклінічно-консультативно-лікувального відділення для дорослих КНП «ЛІЛ І рівня м. Горішні Плавні»
Comments